Як формулювати інструкції дітям із соціоадаптаційними, інтелектуальними та мовленнєвими труднощами
Мовленнєва компетентність як складова
навичок ХХІ століття
Основні навички ХХІ століття
Освітяни
впливають на розвиток суспільства та виховують успішне покоління – ми не
знаходимось осторонь. Без яких навичок не обійтися прогресивній особистості?
Людмила Ющенко проаналізувала інформацію Всесвітнього економічного форуму (Давос,
2016) та зауважила, що це:
- вміння управляти
людьми;
- взаємодія з
людьми;
- креативність;
- емоційний
інтелект (ЕО);
- формування
власної думки й ухвалення рішень;
- клієнтоорієнтованість;
- уміння вести
перемовини;
- когнітивна
гнучкість тощо.
Особливу
увагу приділяють комплексному багаторівневому вирішенню проблем. Адже
розв'язувати декілька питань одночасно – сучасна практика, яка вже стала
звичною для нас.
Також
надзвичайно важливим є розвиток критичного мислення. «У ХХІ столітті неграмотні
не ті, хто не вміє читати і писати, а ті, хто не вміє вчитися, а ще – забувати
те, чого навчився, й перевчатися», – стверджує Елвін Тоффлер, соціолог,
письменник і футуролог. В епоху інформаційної цивілізації надзвичайно важливо
розвивати критичне мислення, аби відрізняти правдиву інформацію від фейкової та
бачити об'єктивну картину світу.
Для
формування та розвитку цих навичок необхідна мовленнєва компетентність. Що ж це
таке?
Мовленнєва компетентність – уміння використовувати засоби мови в
усному чи письмовому мовленні.
Уміння
спілкуватися, формулювати власні думки та ухвалювати сміливі рішення неможливі
без розвитку мовленнєвої компетентності. І це ми відчуваємо вже зараз! За
прогнозами Всесвітнього економічного форуму в Давосі, у 2025 році надважливими
стануть такі навички:
- аналітичне
мислення та інноваційність;
- активне навчання
та стратегії навчання;
- розв’язання
складних проблем;
- критичне
мислення та аналіз;
- креативність,
оригінальність та ініціативність;
- лідерство та
соціальний вплив;
- використання
технологій, моніторинг та контроль;
- створення
технологій та програмування;
- витривалість,
стресостійкість та гнучкість;
- логічна
аргументація, розв’язання проблем та формування ідей.
Навички прогресивного педагога
Лекторка
зазначає, що педагог має глибоко розуміти власний предмет та вміти бути
посередником одночасно. Професійність і компетентність є дуже важливими
якостями, але слід володіти інструментами, що допоможуть сформувати корисні
вміння у школярів. Учитель ХХІ століття – не інформатор, а організатор і
модератор. Він має вміти організувати різних за віком, статтю, вподобаннями та
статусом людей.
Що
ж означає бути посередником? Деякі науковці зазначають, що вчитель – це
посередник між минулим і майбутнім. Він може навчити дітей створювати ті
проєкти, що будуть корисними в дорослому житті. Для цього необхідно виходити за
межі сьогодення та орієнтуватися на майбутнє.
Добре
розвинені суспільні навички – обов'язкова риса педагога, адже вчитель є
частиною соціума. Він має коректно себе поводити як серед колег, батьків, так і
в дитячому колективі.
Коли
вчитель «виходить» за межі підручника, дошки, класу чи навіть школи –
вмикається так званий зовнішній фокус. Це важливо, адже ми вчимо дітей
насамперед життя в усіх його проявах.
Протягом
навчання ми маємо формувати в учнів підприємницьку компетентність і вчити
аналізувати дані. Тому сам педагог має вміти зважувати, оцінювати, аналізувати
та робити висновки.
Джерело: На Урок»
Учні з диспраксією: що потрібно знати вчителю
Зазвичай діти дуже рухливі. Якщо у класі є дитина, яка уникає фізичної активності та має проблеми з координацією рухів і вимовою, – придивіться, можливо, має місце диспраксія. Дитина з таким порушенням почувається, наче шульга серед праворуких, ніби вона несинхронізована із навколишнім світом. Такий учень потребує допомоги, щоб зав’язати шнурки, не може їздити на велосипеді, а також має почерк, який важко розібрати.
Диспраксія – це комплекс порушень координації руху, таких як ходіння, стрибання; рухів рук, які необхідні для письма, а також губ та язика, що призводить до неправильної вимови слів.
Причина у тому, що мозок дитини не опрацьовує інформацію так, щоб забезпечити передачу нейронних імпульсів.
Зверніть увагу, якщо комусь із учнів потрібно більше часу для засвоєння нових навичок. Диспраксія ускладнює засвоєння навичок письма та математики. Дитина з диспраксією витрачає більше часу на написання тексту та має складності з плануванням. У дітей з проблемами руху часто виникають супутні порушення здоров’я, наприклад, СДУГ, дисграфія, аутизм.
Деякі дорослі цікавляться, чи переростають діти проблеми з моторикою. Ні, але за допомогою вправ стан може покращитися.
Симптоми диспраксії
Диспраксія – комплексне порушення, яке виявляється на чотирьох рівнях:
- Дрібна моторика
- Велика моторика
- Моторне планування
- Координація
Ознаки диспраксії можуть проявлятися залежно від віку дитини. Розглянемо їх за віковими проявами. Важливо знати, що не кожна дитина з диспраксією матиме всі симптоми одночасно.
Симптоми у початковій школі
У початковій школі диспраксія може ховатися за відмовою учня грати з конструктором чи просторовою головоломкою. Або дитина може часто натикатися на предмети чи людей. Придивіться до неї уважніше. Зверніть увагу на те, як учень вимовляє слова. Через диспраксію мовлення може бути уповільненим чи складним для розуміння. Або дитина може мати проблеми з темпом, гучністю та інтонацією мовлення. Через порушення рухів такому учню складно навчитися стрибати, він часто роняє предмети та докладає зусилля, щоб їх утримувати. Учню з диспраксією складно малювати та писати, він погано орієнтуюється, де право та ліво.
Симптоми у середній школі
У середній школі в учнів диспраксія може виражатися поганим почерком, оскільки порушення у роботі м’язів заважає тримати ручку та запам’ятовувати ручки та запам’ятовуванню обрисів літери. Дітям важко копіювати інформацію з дошки та запам’ятовувати і виконувати інструкції. Через порушення координації руху очей та рук учні з диспраксією уникають уроків фізкультури. Також диспраксія ускладнює переміщення об’єктів з одного місця на інше, наприклад, гру в шахи.
Симптоми у старшій школі
Дитина може бути менш чутлива до невербальних сигналів оточуючих, погано розуміє емоції співрозмовника, тому її поведінка в компанії однолітків може здаватися незвичайною. Учню з диспраксією складно запам’ятовувати великі обсяги інформації та план висловлювання, тому вони часто повторюють один і той самий вислів. У них трапляються часті зміни настрою.
Види диспраксії
Диспраксія впливає на різні типи рухів. Вирізняють такі категорії диспраксії:
Конструктивна диспраксія: дитина має порушення розуміння просторових співвідношень, тому їй важко застосовувати елементи будівельних конструкторів та малювати геометричні фігури.
Оромоторна диспраксія, або апраксія, заважає координації рухів м’язів, потрібних для вимовляння слів. Дитині з таким видом диспраксії важко розмовляти, її складно зрозуміти.
Психомоторна диспраксія: дитині важко виконувати послідовність рухів, наприклад, почистити зуби чи мити посуд.
Ідеомоторна диспраксія: учень відчуває складності під час виконання однокрокових мотороних задач, наприклад, розчісування волосся.
Якщо батьки або вчителі запідозрили це порушення, вони мають звернутися по консультацію до педіатра чи логопеда. Рання діагностика дуже важлива. Визначається тип захворювання і відповідно визначається стратегія лікування та реабілітації.
Причини диспраксії
При дипраксії нервові клітини людини, які контролюють м’язи, працюють неправильно: вони проводять не всі імпульси чи утворюють неправильні зв’язки.
Серед причини диспраксії вчені виділяють генетичну схильність, родинну спадковість, патологічне протікання вагітності, в тому числі вплив токсичних речовин на дитину та матір, внутрішньоутробну асфіксію.
Під час роботи з дітьми з диспраксією вчителю слід враховувати, що порушення м’язів ускладнюють малювання, писання, фізичну активність. Учитель має залучати дитину з диспраксією до рухливих ігор та головоломок. І обов’язково хвалити дитину за її маленькі перемоги!
***
6 фактів, які повинен знати педагог про дислексію
Дислексія – це неспроможність оволодіти навичками читання текстів, часто супроводжується дисграфією, має декілька підвидів. Але цей недуг ніяким чином не впливає на інтелектуальний потенціал людини. Найвідомишіми дислектиками були і є В.А. Моцарт, Пабло Пікассо, Річард Бренсон, Стів Джобс та багато інших. Хвороба не завадила їм досягти успіху у житті. Але скількох геніїв знищив неправильний підхід у навчанні та вихованні?
У кар'єрі кожного вчителя є учні, яким хотілось допомогти у навчанні, але не вдалося. У них була дислексія, і в результаті підміни понять хворих дітей переводили до категорії таких, яких нереально навчити хоч чомусь. Можливо, було видно, що учні яскраві, талановиті, мають жагу до знань, але не можуть навчитися найпростішого – читати та писати.
Маємо визнати, що дислексія більш розповсюджена, ніж хтось здогадується, бо офіційна статистика відсутня. Ми відшукали шість фактів про захворювання, які має знати кожен вчитель, аби знайти правильний підхід до учня.
1. Дислексія реальна
Це нейробіологічне відхилення у мозку, яке ускладнює процес навчання читанню чи письму. Не забувайте, що читання та письмо підвладні не кожному, адже не кожен мозок здатен конструювати відповідні зв’язки. Для вчителя це значить, що звичними методами нереально навчити дитину читати. Дислексія кожної окремої дитини може відрізнятися: хтось читає повільно, хтось плутає склади чи букви, хтось після прочитання не зможе відтворити матеріал. Часто такі прояви списують на небажання вчитись, неуважність.
2. Візуально дислексія не проявляється
Немає фізіологічних ознак дислексії. Справа у сприйнятті інформації, коли виникають труднощі з правильною інтерпретацією положення слів та букв у рядку. Так, часто відбувається плутання візуально схожих букв (н-и, в-б тощо), і це ще більше ускладнює сприйняття. Проте треба зосередитись не тільки на можливості легкої візуальної інтерпретації слів (адаптовані шрифти, фон), а й на правильній обробці отриманої інформації.
3. Дислексію не можна перерости
Науковці дійшли висновку, що вроджена дислексія супроводжує людину все життя. Але своєчасне втручання (чим раніше, тим краще) допоможе частково чи повністю прибрати її негативні прояви. Дислексію можна ідентифікувати уже у три роки. Відкладати похід до спеціаліста не варто.
4. Дислексія не є ознакою низького інтелекту
Коли дитина з усіх сил намагається читати, розуміти, переказувати, але в неї не виходить, то це не значить, що в неї низький інтелект. Протилежні висновки робляться на основі тестів IQ, які, як правило, низькі. Але не варто плутати причину та наслідок. Низький IQ поширений у дітей, ізольованих системою освіти, бо педагоги, на жаль, не знають, як правильно їх навчати. У дитини з дислексією такий самий потенціал, як і у інших.
5. Школярі з дислексією чудово сприймають нову інформацію через аудіо
Хочете дійсно допомогти навчатися? Запишіть урок в аудіо чи відеоформаті. Нагадуємо, що дислексія – це не інтелектуальна проблема. Всі учні мають потенціал навчатися добре, важливо знайти правильний метод викладання. Для дислектиків буде оптимальним сприймати інформацію на слух. Не читати книги, а слухати їх аудіоверсії. Учень може розказати блискучий усний твір, але записати його не зможе, зауважте це.
6. Один вчитель може змінити життя дитини з дислексією
Педагог протягом дня більше спілкується з дитиною, ніж батьки. Якщо думати, що прояви дислексії – це відсталість, що унеможливлює сприйняття нової інформації, то можна психологічно травмувати дитину. Учень, який стикається з труднощами у сприйнятті тексту, може стати жертвою булінгу у класі. А якщо ще й вчитель займе не його сторону, є катастрофічно висока можливість, що дитина отримає важку психо-емоційну травму. Після якої блокуватимуться будь-які спроби навчатися, нормально спілкуватися, соціалізуватися.
Але якщо вчитель знайде підхід та допоможе розкрити потенціал учня з дислексією, можливо, саме тоді почне становлення новий Моцарт. У руках педагога важіль, від якого залежить якість життя маленької людини.
08/04/2022
Джерело: На Урок
***
Мотиваційний чотирикутник в інклюзії
Мотивація в освіті: інструменти, прийоми та принципи
Питання мотивації є головним у роботі з дітьми з особливими освітніми потребами. Зазвичай, вони мають молодший психологічний вік, ніж однолітки, тож стандартне мотивування може не діяти. Інша проблема – нерозуміння змісту уроку, що може викликати супротив чи відмову виконувати завдання.
Якщо не вдається зацікавити вирішенням рівнянь, прив’яжіть задачі до щоденної діяльності, яка цікавить дитину. Наприклад, скажіть, що тризначні цифри використовуються у номерах маршруток, якими ви їздите, і дозвольте малювати машини у зошиті. Зробіть завдання більш інтерактивними, а прогрес наочним, введіть жетонну систему заохочення, іграшки-помічники, підключайте дітей через гру.
Хвалити багато, але правильно
Діти з особливими освітніми потребами рано відчувають свою інакшість та гостро це переживають. Спробуйте пояснити, що помилки, це нормально – помилятися може викладач, батьки та інші діти. Це додасть впевненості фокусним учням.
Обов’язково хваліть, утім, похвала має бути предметною, а хвалити варто лише у тих випадках, коли дитина працювала. Може здаватися, що успіхи незначні, адже у здорової дитини той самий прогрес відбувається сам собою, тоді як у дитини з інвалідністю він стає результатом копіткої праці. Саме тому досягнення треба помічати й відзначати. У протилежному випадку які вчитель, і дитина страждатимуть від емоційного вигорання.
Корисні поради для вчителя
Насамперед – отримайте більше інформації та попросіть батьків написати «інструкцію до дитини». Що вона любить, яких спеціалістів відвідує, які методи з нею працюють, як удома її навчають батьки – це зекономить купу часу.
Дотримуйтеся наступних принципів:
- Давайте дитині більше часу на виконання завдань.
- Готуйте завдання на великих аркушах (1 аркуш – 1 завдання), але не надто примітивізуйте.
- Не перевантажуйте.
- Більше підтримки та менше критики, утім, ніколи не виконуйте завдання за дитину.
- Пояснюйте, що буде далі.
- Максимально залучайте однокласників, допомагайте їм спілкуватись і грати з фокусною дитиною.
30/03/2022
Джерело: На Урок
***
Що потрібно знати вчителю про ехолалію
Що таке ехолалія, її прояви та види
Ехолалія (від грец. ἠχώ — відлуння або повторення, λαλιά — розмова) – це автоматичне повторення почутих фраз, слів або окремих частин слова без глибокого розуміння сенсу сказаного. Ехолалія – це не самостійний діагноз, а симптом певного захворювання, наприклад, аутизму, затримки психічного розвитку чи інших неврологічних розладів.
За проявами ехолалія буває таких типів:
Негайна: автоматичне повторення щойно почутих слів чи фраз.
Відстрочена: відтворення певних фраз, почутих день, тиждень чи навіть місяць тому. Цей тип властивий дітям з аутичним спектром чи синдромом Туретта, для яких характерна феноменальна пам'ять та здатність відтворювати давно почутий текст практично повністю.
За формою ехолалія поділяється на такі види:
Істинна: звернення до дитини автоматично нею відтворюється.
Мітигована: фрази, які були сказані співрозмовником, відтворюються з певною трансформацією.
Навіщо дитина повторює окремі слова та фрази
Повторення певних слів чи фраз не безглузде. У різних випадках воно виконує необхідні для дитини функції:
Потреба у спілкуванні. Таке відбувається у тих випадках, коли дитина відчуває потребу у комунікації, але з причин недостатнього рівня мовленнєвого, психічного чи інтелектуального розвитку не може самостійно побудувати фразу. У цьому випадку найбільш простий спосіб діалогу – повторення фрази співрозмовника.
Спроба зрозуміти. Принцип схожий, як і при опануванні іноземної мови: для того, щоб зрозуміти сенс сказаного, почуті слова необхідно повторити.
Відновлення психічної рівноваги. Така функція характерна для аутистів, для яких властива підтримка ритуалів та звичного укладу життя, тому повторення знайомої фрази допомагає заспокоїтися.
Передача емоційного стану. Іноді дитині важко висловити словами власні емоції, тому відтворення певних словосполучень з пам’яті, що пов’язані з конкретними відчуттями, допомагає їй передати дорослим свої переживання.
Визначення предметів та явищ. Як і у випадку, коли дитина тільки-но вчиться говорити, повторення фраз може означати розуміння сенсу певної дії, яка за цим відбудеться. Наприклад, фраза «Сядь за стіл!» може означати розуміння того, що зараз потрібно буде поїсти тощо.
Систематизація підсумків дня. Відстрочена ехолалія може виражати своєрідну обробку інформації, що була отримана протягом дня.
Яким чином здійснюється діагностика і лікування ехолалії
Зважаючи на те, що ехолалія не є самостійним захворюванням, а лише симптомом більш складної патології, усунення її проявів потребує комплексного лікування, якому має передувати відповідна діагностика. Вона здійснюється спеціалістами на базі інклюзивних центрів.
Подальше лікування передбачає медикаментозну допомогу та систематичні корекційні заняття зі спеціалістами логопедами-дефектологами, які є у складі команди психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими освітніми потребами в закладі загальної середньої чи дошкільної освіти.
Як спілкуватись з дитиною, яка має ехолалію
Постарайтесь додержуватись наступних правил:
Не дратуйтесь: пам'ятайте, що для дитини це не просто повторення, а спосіб комунікації.
Не зупиняйте: здатність повторювати – це важливий спосіб самовираження для дітей, в яких виникають складнощі з усним мовленням. Якщо дитину позбавити такої можливості, то вона не зможе виражати емоції, заспокоювати себе, підтримувати розмову, тренуватися у вимові або зменшувати тривожність за допомогою вербальної комунікації.
Будьте спостережливими: пам'ятайте, що дитина може повторювати окремі фрази з абсолютно різною метою, постарайтесь зрозуміти, який сенс у даному випадку має її «голосове повідомлення», при цьому зверніть увагу на тон та ритм вимови, а також на загальну поведінку дитини. Постарайтесь зрозуміти, що стало джерелом відлуння.
Приєднуйтесь: ехолалія може стати відмінним способом для налагодження комунікації з дитиною з особливостями психо-мовленнєвого розвитку. Так, використовуючи улюблені мовні сценарії дитини, ви можете приєднатися і говорити фрази по черзі, щоб у вас вийшла «розмова». Починайте без поспіху, слідкуйте за реакцією дитини. Є шанс того, що дитина буде у захваті від того, що її нарешті зрозуміли і почали спілкуватися на її умовах.
Формуйте нове: ви можете обережно змінювати слова у фразі чи сталому для дитини сценарії. Це допоможе вам розширювати словниковий запас учня і продемонструвати, як можна поєднувати або змішувати слова, щоб використовувати фразу в різних ситуаціях. Наприклад, якщо дитина любить повторювати «Тато вдома! Тато вдома!», спробуйте варіювати фразу в залежності від того, хто приходить додому - «Бабуся вдома! Бабуся вдома!» з подальшою трансформацією.
Розширюйте: спробуйте зрозуміти, яка емоція криється за певною сталою фразою, що повторює дитина у стані збудження та доповнюйте її іншими відповідними фразами, які дитина зможе додати у свою скарбничку фраз. У такий спосіб ви зможете навчити дитину більш функціональним словам, що будуть зрозумілими всім.
Будьте обережними з вибором: якщо дитині притаманна негайна ехолалія, то при виборі варіантів вона буде повторювати останнє слово, хоча це й не є тим, що вона б дійсно хотіла вибрати. У такій ситуації можна спробувати перерахувати все те ж в іншому випадку або запропонувати зображення для вибору.
Не заплутуйте одне одного: ехолалічні діти є відмінними наслідувачами, часто вони копіюють всі особливості мови й інтонації настільки точно, що це можна прийняти за природну мову. Якщо ви не впевнені, що було джерелом відлуння, то ви можете навіть не зрозуміти, що це лише повтор почутого. Вам може здаватися, що ви ведете осмислену розмову, а насправді ви повторюєте раніше почутий дитиною діалог. Отже, якщо дитина під час розмови раптово проявляє невдоволення, упевніться, що ваша розмова не відтворює колишній діалог.
Працюючи з дітьми, які страждають на ехолалію, вчитель, у першу чергу, має прийняти той факт, що систематичне повторення учнем почутих фраз, не безглузде, а є для нього своєрідною формою спілкування! Тому завдання педагога, батьків та всієї команди психолого-педагогічного супроводу – докласти максимум зусиль, щоб перетворити розлади дитини з особливими потребами в інструмент взаємодії з нею!
22/10/2021
Джерело: НаУрок
***
Що потрібно знати вчителю про дисграфію
Серед ваших учнів є діти, які допускають не просто помарки, а помилки, що не піддаються жодному логічному поясненню? Почерк цих школярів, як правило, не відрізняється каліграфічністю, букви різного розміру, рядки нерівні, а кількість помилок – незчисленна. Причому за рівнем інтелекту вони часто не відстають від однолітків, але при цьому погано навчаються.
Чому ж таке трапляється і що, власне, є причиною проблеми? І, головне, як допомогти такій дитині побороти проблему під назвою «дисграфія»?
Прояви дисграфії
Дисграфія (від грец. dis — префікс, що означає розлад, γραφειν — пишу) – це розлад процесу письма, пов'язаний із недостатнім рівнем сформованості психічних функцій, що беруть участь у реалізації та контролі письмового мовлення. Як правило, дисграфія є супутнім проявом дислексії. Діти з такою проблемою відчувають труднощі при засвоєнні матеріалу, хоча їх інтелектуальні здібності переважно повністю зберігаються.
Причини дисграфії
Спадкова схильність. Дисграфія у дитини має органічний характер, тобто обумовлена особливістю влаштування окремих ділянок головного мозку, що передаються генетично від батьків до дитини.
Травми та захворювання. Причиною виникнення дисграфії можуть бути внутрішньоутробне інфікування, важкі пологи при народженні такої дитини або перенесені хвороби, які вплинули на розвиток головного мозку. У такому випадку разом із корекційною роботою здійснюється медикаментозне лікування.
Соціально-психологічні фактори. Причинами дисграфії можуть бути недостатня кількість уваги, яку приділяють батьки дитині, брак близьких мовних контактів, двомовність у сім’ї, культурний рівень родини тощо.
Порушення письмового мовлення – проблема серйозна, але, якщо вона обумовлена не спадковістю, її можна подолати за рік-два систематичної корекційної роботи. Для цього необхідно попередньо з'ясувати причини, які спричинили прояв дисграфії у конкретної дитини, та визначити тип порушення. Для цього доречно залучити відповідних фахівців – логопеда, дефектолога, психолога чи психіатра.
Основні види дисграфії
Акустична дисграфія. При такому порушенні, у дитини виникають труднощі слухової диференціації звуків, хоча вона вірно вимовляє слова. Це проявляється у заміні букв при написанні.
Артикуляційно-акустична дисграфія. Цей вид порушення полягає у звуковій заміні в усному мовленні, які, відповідно, відтворюються на письмі.
Аграматична дисграфія. Такий різновид дисграфії проявляється у неузгодженості слів у реченні при письмі. Це обумовлено несформованістю у дитини граматичних систем словотвору.
Оптична дисграфія. Труднощі засвоєння дитиною зорових образів букв, багато з яких сприймаються схожими (недописування букв, «дзеркальне» зображення літер, або заміна на ті, що мають схожі елементи тощо).
Дисграфія через несформованість аналізу та синтезу мовного потоку. Проявом такого типу є неспроможність відокремити у мовленні окремі слова, а потім розділити їх на букви та звуки, а також пропуски чи вставка додаткових літер, їх перестановка чи поділ слова на окремі частини.
Наявність дисграфії може стати проблемою, яка вплине на все подальше життя сьогоднішнього школяра, а може бути вирішена за кілька років. І саме від небайдужості дорослих залежить, чи зможе дитина подолати цю проблему і як це вплине на становлення її особистості у подальшому!
20/09/2021
Джерело: НаУрок


Немає коментарів:
Дописати коментар