Прості способи спонукати дітей до діалогу

 У більшості сімей, як правило, всі поспішають швидше закінчити вечерю, особливо діти. Вони квапляться повернутись до своїх комп'ютерів, мобільних телефонів і планшетів. Діти не йдуть лише в тому випадку, якщо розмова за трапезою має для них живий інтерес. Саме ви, батьки, визначаєте теми для розмови. Якщо ви розглядаєте себе та своє життя як жахливу нудьгу, ваші діти будуть бачити те ж саме. Але якщо ви бачите своє життя як нескінченну послідовність чудесних і захоплюючих подій, це змінить ваших дітей. Як примусити дітей розкритись і почати розмовляти з батьками? У дошкільному віці більшість малюків розмовляють безперестанку. Але вже в початковій школі багато з них починають замикатись у собі у присутності тата й мами. Однак існують стратегії, за допомогою яких можна спонукати дітей до розмови з батьками, і чим більше діти звикають до таких розмов, тим більш природно вони відбуваються.

1. Звертайте увагу на вступ до розмови

Звертайте увагу на початок розмови, який пропонують діти, кидайте всі справи й відповідайте їм, особливо коли діти старше восьми років. Вам може бути складно відірватись від поточних справ, щоб зосередитись на запитанні дитини, але те, як ви реагуєте на її ініціативу для спілкування, впливає на побудову близьких відносин між вами. Для дитини це індикатор того, чи може вона розраховувати на бесіду з вами, коли їй це необхідно, чи ні. Ваша реакція на ініціативу дитини значно важливіше, ніж будь-яка розмова, яку ви намагаєтесь ініціювати, наприклад, тоді, коли прагнете примусити її розповісти, як пройшов день у школі. Батьки, в яких налагоджені близькі стосунки зі своїми дітьми-підлітками, часто приписують цю близькість своїй готовності до розмови з дитиною, коли б це їй не знадобилось, навіть якщо о першій ночі дитина розірвала відносини з подругою. Це, звісно, важко, якщо у вас відповідальна робота й інші обов'язки. Але підлітки, які відчувають, що їхнім батькам важливіше що завгодно, ніж власні діти, часто шукають емоційної підтримки в іншому місці. І це така ж утрата для нас, як і для них.

2. Ставте запитання, які не засуджують і вимагають реальних відповідей

Такі запитання, як «Що сьогодні було найприємнішим у школі?», «Чи обговорюють діти у школі своїх друзів і подруг?», «З ким сьогодні ти сидів за обідом?» або «Чим закінчився футбол на перерві?» допоможуть вам значно просунутись у спілкуванні з дитиною, ніж запитання «Як пройшов твій день у школі?». Запитання, які починаються з питальних слів «навіщо, чому», часто примушують дітей займати оборонну позицію. Так, запитання «Навіщо ти це вдягнув?» краще замінити «Що, на твою думку, вдягнуть у похід інші діти?».

3. Не втручайтесь у життя дитини зі своїми рішеннями проблем і порадами.

Дитині потрібна можливість висловитись, вона просто не буде прислухатись до будь-чиїх порад, доки не зробить цього. Потім їй необхідно спробувати придумати власне рішення, так вона розвиває впевненість у собі й компетентність. Якщо ви нав’язуєте своє рішення проблем, то примушуєте її відчувати себе безпорадною. Це досить важко, адже більшість батьків постійно намагаються вказувати своїм дітям, що їм робити. Але коли ми здатні обмірковувати власні почуття й допомагаємо дітям знаходити їх власне рішення, вони починають вважати нас більш корисними співрозмовниками й охочіше звертаються до нас зі своїми проблемами.

4. Обов'язково спілкуйтеся з кожною своєю дитиною щодня.

Встановлюйте контакт з кожною своєю дитиною щодня хоча б на короткий час. Будьте поруч, коли діти приходять додому, – це слушна нагода почути про основні події дня. Також корисно в будь-який час входити в їх простір і синхронізувати свій енергетичний рівень з енергетичним рівнем своїх дітей. Коли діти ще маленькі, ми називаємо це «часом на підлозі» (оскільки більшість ігор у цьому віці відбувається саме на підлозі); коли діти досягають дев'ятирічного віку, ви можете обійнявшись посидіти з ними на дивані й порозмовляти про що завгодно, починаючи з того, як пройшов їх день у школі, до планів на наступні вихідні або про ТБ-шоу, яке ви щойно разом подивились. З підлітками можна придумати невеликий ритуал, такий як спільне чаювання й обмін новинами перед сном. Не очікуйте, що ваш син або донька будуть проявляти близькість або за першим вашим бажанням добровільно ділитись з вами своїми потаємними емоціями та почуттями. Але якщо ви створили достатню кількість систематичних можливостей для спільного проведення часу, це обов'язково буде відбуватись.

5. Приділяйте «особливий час» кожній дитині

Тато й донька, наприклад, можуть раз на місяць обідати разом за межами оселі або раз на тиждень разом грати в боулінг. Мама може розмовляти з сином про його життя під час поїздок у басейн. Діти часто чекають цього ритуального спілкування з батьками, щоби порушити питання, які їх турбують.

6. Якщо ви не отримуєте від дітей бажаної реакції на запрошення до розмови, відступіть та оцініть свої ініціативи.

Ви спонукаєте дітей до прояву позитивної реакції? У дітей багато чого на думці, від контрольної з історії до відбору у футбольну команду й нової комп'ютерної гри. Не кажучи вже про те, що коли вони стають підлітками, їх переповнюють гормони, і вони оглядають себе в кожному зустрічному дзеркалі. Батьки можуть займати гнітюче низьке місце у списку їх інтересів, але це насправді добрий знак. Діти можуть приймати нас як належне, тому що вони знають, що ми завжди поруч! Тому шукайте способи виглядати в їхніх очах доброзичливими й тактовними. Вимагати й очікувати взаємозв'язку – це прекрасно: у вас є право на стосунки з вашою дитиною. Але ви швидше досягнете від неї бажаної реакції, якщо зможете допомогти пригадати, чому вона вас любить! «Я хочу, щоб ми сходили кудись пообідати та провели час лише удвох в один з наступних вихідних», – звучить набагато краще, ніж «Ти останнім часом нічого мені не розповідаєш!».

7. Якщо ви запрошуєте дитину до розмови, а у відповідь чуєте щось образливе – презирство, сарказм або байдужість, намагайтесь не реагувати гнівно.  

 Замість цього покажіть свою вразливість та образу. Скажіть «Ой!» і відверніться (не піддавайтеся спокусі висловити своє обурення). Ваш син або донька майже напевно відчують прикрість через те, що образили вас, особливо тому, що ви не відповіли на їх роздратування певними фразами чи поведінкою. Нагадуйте собі, що такий прояв неповаги дитини був, напевно, ненавмисним і що близькість з нею – це ваш пріоритет. Пізніше, коли ви оговтаєтесь, ласкаво доторкніться до дитини та скажіть їй, як ви хотіли знайти з нею взаєморозуміння і як боляче вона вам зробила. Ваша дитина, швидше за все, вибачиться й отримає урок цивілізованого спілкування. Якщо ні, то це ознака того, що ваші взаємини підлягають виправленню, і ви з дитиною потребуєте відвертої розмови. Розкажіть їй, як ви її любите і хочете бути поруч, а також про свої бажання, щоб у вашому домі всі ставились один до одного з повагою. Потім спитайте, що, на її думку, заважає вам налагодити взаємини, сповнені любові та порозуміння.

8. Будьте доступними.

Більшість дітей не вміють підтримувати тему розмови й піднімати питання «за розкладом». Тиск примушує їх замикатись у собі ще більше. Діти розмовляють тоді, коли щось спадає їм на думку, особливо якщо ви довели свою здатність бути уважним слухачем і не примушуєте їх надмірно розкриватись перед вами. Якщо ви ведете себе так, ніби інформація дитини – це те, що ви так довго шукали, вона стане ще більш замкнутою! Маленькі діти, як правило, розмовляють невпевнено. Деякі перевірені часом стратегії радять ставити дітям запитання під час поїздки в машині або доки вони малюють чи будують. Ви зміцните взаємозв'язок з дитиною, якщо самі візьмете в руки олівець чи кубик. Так ви сприятимете бажанням дитини ділитись з вами своїми думками. Бажання старших дітей розмовляти з вами залежить від ваших взаємин. Якщо ви близькі з дитиною, у неї не виникатиме сумнівів у тому, чи можна довіряти вам делікатну інформацію, вона не буде хапатись за рідкісний шанс отримати перевагу у взаєминах з вами, приховуючи її від вас. Тому якщо дитина не відкривається вам, витратьте деякий час на зміцнення ваших взаємин. Але пам'ятайте, що підлітки надзвичайно цінують своє право на недоторканність приватного життя та чинять спротив нав'язливості. Ніколи не нехтуйте такими можливостями для бесіди, як спільна поїздка в машині або просте розбирання одягу після прання. Просто перебуваючи удвох в одній кімнаті, можна створити можливість для взаємодії. Наприклад, якщо ви готуєте обід, а ваша донька робить манікюр чи домашнє завдання, є багато приводів зав'язати з нею розмову. Звісно, якщо один з вас зосередився над комп'ютером, взаємодія, імовірно, буде обмеженою. Шукайте способи ненав'язливо перебувати в безпосередній близькості з дитиною, щоб ви обоє були потенційно доступні один одному. Заяви про свою доступність корисні навіть для підлітків: «Якщо я тобі знадоблюся, знай, що я готую обід на кухні» або «Я повинна збігати у продуктовий магазин, але якщо тобі треба, можеш зателефонувати мені на мобільний». Але найважливіше залишатись доступним ментально, за станом душі. Дитина буде відчувати вашу емоційну доступність і присутність.

9. Використовуйте непряме спілкування

Діти часто бувають більш відкриті в машині, на прогулянці або в темряві – коли зоровий контакт обмежений. Пам'ятайте: це чудова можливість, щоб розговорити їх. Ще одна можливість для непрямого спілкування – це розмова у присутності друзів дитини в домі або машині. Просто мовчіть і слухайте. Ваш малюк, звісно, знає про те, що ви поруч, але найчастіше охочіше спілкується в такій обстановці, ніж під час безпосередньої розмови.

10. Слухайте

Це, звісно, найголовніший спосіб допомогти дітям відкритись. Не говоріть, а просто слухайте. Реагуйте на слова дитини, щоб вона знала, що ви її розумієте, а потім замовкайте, щоб дитина могла й далі продовжувати висловлюватись. Якщо дитина припиняє говорити, поставте їй запитання, використовуючи довірливий, а не вимогливий тон голосу.

Веселі ігри для розвитку навичок спілкування

 Десять ігор, в яких діти розвивають навички комунікації, вчаться знаходити спільну мову з тими, хто їх оточує.

Дитині важко знаходити спільну мову з однокласниками? Вона не може розуміти емоції за невербальними сигналами? Через слабо розвинені навички комунікації вона стала гірше вчитися в школі? Спробуйте розвинути в неї відсутні навички за допомогою ігор.

Дослідження показують, що більш товариські діти показують кращу успішність, ніж їх замкнуті однокласники. Але як навчити дитину спілкуватися? Найкраще це робити за допомогою веселих ігор та вправ.

Пропонуємо десять веселих ігор, які допоможуть дитині розвинути навички спілкування.

Гра №1. Презентація. Ця гра, безумовно, сподобається дитині. Запропонуйте їй виступити перед бабусею й дідусем. Вона може продемонструвати їм свої вироби або прочитати вірші. Чим швидше вона навчиться вільно говорити на публіку, тим краще. Це допоможе їй упоратися зі страхом публічних виступів, який часто зустрічається в дітей.

Гра №2. Що відбувається на картинці? Гра добре розвиває комунікативні навички дитини. Запропонуйте їй у деталях описати, що вона бачить на зображенні: кольори, людей, дії тощо. Старші діти можуть уявити, що відбувалося до цього, що станеться далі. Дана гра розвиває уяву й логічне мислення дитини.

Гра №3. Закінчіть історію. Почніть історію й запропонуйте дитині її закінчити. Якщо вона ще маленька, розкажіть лічилку, запропонуйте придумати інше її закінчення. Дана гра добре розвиває словниковий запас дитини.

Гра №4. Імпровізація. Напишіть на аркушах паперу кілька тем, які цікавлять дитину. Покладіть їх у коробку. Запропонуйте їй узяти одну записку й кілька хвилин говорити на дану тему. Згодом малюк навчиться говорити на більш складні теми.

Гра №5. Придумай історію. Дитина любить придумувати історії більше, ніж слухати. Перед початком гри розкажіть їй коротко зміст будь-якої книги. Потім покажіть дитині кілька ілюстрацій з книги. Запропонуйте їй розташувати картинки підряд. Коли вона зробить це, попросіть розповісти історію за картинками.

Гра №6. Емоційні шаради. Напишіть на картках назви емоцій: щастя, смуток, злість, нудьга, страх та інші. Запропонуйте дитині взяти картку й, не кажучи ні слова, зобразити емоцію. Ця гра особливо корисна для дітей, які погано розпізнають емоції за виразом обличчя.

Гра №7. Зміна лідера. Гра вчить дітей звертати увагу на невербальні сигнали. Одна дитина грає роль лідера, стає в центр кола. Вона робить якусь просту дію, наприклад, плескає в долоні або тупотить ногою. У той же час вона зображує якусь емоцію: посміхається, хмуриться тощо. Усі в колі повинні повторити дії лідера. Потім лідер повинен знайти собі заміну й подати знак: підморгнути або кивнути. Лідер змінюється, і тепер усі повинні повторити дії нового лідера.

Гра №8. Телефон. Це класична гра на комунікацію. Діти стають у коло. Перший гравець пошепки вимовляє фразу на вухо другому. Почута фраза передається по ланцюжку. Після цього перший гравець вимовляє фразу, яку він передав другому, а останній – почуту фразу. Найчастіше ці фрази відрізняються одна від однієї.

Гра №9. Двадцять запитань. Ця гра вчить дитину ставити прямі запитання. Гравці сідають у коло, один сідає в центрі кола. Хто сидить у центрі, повинен загадати людину, місце або предмет, а решта гравців – вгадати його. Гравці можуть поставити дитині, що в центрі кола, 20 запитань, на які можна відповісти «так» або «ні». Якщо після 20 запитань ніхто не зможе вгадати задуманий предмет, дитина в центрі кола вважається переможцем.

Гра №10. Угадай предмет. У цю гру грають від 5 до 7 осіб. Одному гравцеві зав'язують очі, він стає в кутку. Виберіть предмет, який необхідно вгадати. Решта гравців повинні по черзі називати ознаки цього предмета. Гравець із зав'язаними очима при цьому може ставити запитання. Ця гра вчить дитину описувати предмети.

Ігри на комунікацію – ефективний спосіб навчити дитину чітко й лаконічно висловлювати свої думки. Подібні ігри також добре допомагають зміцнити зв'язок з дитиною.

Що робити, якщо ваша дитина заїкається

 Причини заїкання, а також поради батькам про те, як допомогти дитині, якщо вона заїкається

 Безсумнівно, заїкання дитини викликає в батьків занепокоєння та побоювання. Що з нею? Чи є це захворюванням? Чи можна цього позбутись? У хвилюванні за дитину батьки через необізнаність можуть припускатись таких помилок, які, замість того щоб допомогти малюку, підсилюють його заїкання, після чого воно із цілком природної фази становлення мови переходить у набуту навичку і фіксується.

Заїкання – це порушення темпо-ритмічної організації мовлення, зване ще логоневрозом або логоклонією. У цілому, заїкання може виникнути на трьох етапах розвитку дитини: найперший – між 2–3 роками, далі – у віці 6-ти років, коли дитина готується піти до школи, а також у період статевого дозрівання. Багато дітей у віці від 2 до 5-ти років проходять через період заїкання, повторюючи певні звуки, склади, слова чи фрази, пролонгуючи (подовжуючи) їх або роблячи зупинки, не промовляючи при цьому необхідний звук чи склад, або ж проявляють нерішучість у мові.

Однак, перш ніж почати журитися із приводу того, що ваша дитина заїкається, необхідно зрозуміти, що в переважній більшості випадків заїкання є перехідним процесом. Найчастіше в міру розвитку й формування мовного апарату, а також збільшення словникового запасу дитини заїкання проходить самостійно. Прийнято вважати, що до віку 5–6-ти років у 80% дітей заїкання проходить без зовнішньої допомоги. Іноді воно може тривати довше. Звісно, це не означає, що його треба ігнорувати, адже чим раніше ви почнете допомагати своєму малюку, тим легше йому буде впоратися з цією проблемою.

Ліків від заїкання не існує, але є ефективні методи його корекції, які доступні в домашніх умовах – в умовах родини, де панують любов і взаєморозуміння.

Якими є причини заїкання?

Причини заїкання не однозначні, дуже складно вказати на якусь одну, безпосередньо ту, що провокує заїкання. Найчастіше воно є результатом сукупності певних факторів. Експерти вважають, що до складу різноманітних факторів, що сприяють заїканню, належать такі:

• генетика – у 60% людей, які заїкаються, є член сім’ї І–ІІ ступеня спорідненості, який заїкається. Також до заїкання може призвести наслідування мови близької людини;

• ускладнення після перенесених інфекційних захворювань;

• затримки розвитку мови – у результаті дитина хоче сказати більше, ніж поки ще здатна, що призводить до запинок, проблем з вимовою й заїкання;

• особливості в роботі центральної нервової системи – складнощі у взаємодії різних ділянок мозку. Певні проблеми, збої в передачі імпульсів до м'язів і частин тіла, які беруть участь у відтворенні мовлення;

• високий або підвищений рівень активності;

• швидкий темп мовлення;

• бурхливий розвиток мови в дітей, які почали розмовляти пізно (до трьох років, наприклад);

• стресові та травмуючі ситуації – психологічна травма або психотравма, власне, до заїкання може призвести будь-яка ситуація, в якій дитина втрачає відчуття стабільності та безпеки;

• штучне (нав'язане) перелаштування дитини з шульги (лівші) на правшу;

• завищені вимоги до дитини (розповідати вірші, повторювати прочитаний щойно текст тощо) та акцентування уваги на вадах у вимові. Дитина, намагаючись все більше й більше порадувати своїх батьків, під впливом внутрішньої напруги закріплює своє заїкання.

Перші ознаки заїкання

Перші ознаки заїкання зазвичай проявляються у віці 18–24-х місяців: відбувається лексичний сплеск, і діти намагаються скомпонувати свої перші речення, підбираючи та складаючи слова. Заїкання може засмутити й стурбувати батьків, але для дітей пройти через нього на даному етапі буде цілком природно. Важливо бути максимально терплячим з дитиною, наскільки це можливо.

Дитина може заїкатися протягом декількох тижнів або кількох місяців, заїкання може бути і спорадичним (епізодичним і нерегулярним). Однак, якщо ваша дитина заїкається часто, а заїкання продовжує посилюватись і супроводжується мімікою або жестами, її варто показати логопеду. Зробити це краще у віці близько 3-х років (не раніше).

Шкільні роки

Зазвичай, коли діти приходять у початкову школу й починають удосконалення своїх комунікативних навичок, заїкання падає до дуже низького рівня. Дитина шкільного віку, яка продовжує заїкатися, швидше за все знає про свої особливості мови як про серйозну проблему і від цього ніяковіє. Тому однокласники та друзі звертають на неї особливу увагу, а можуть навіть дражнити й висміювати.

Якщо подібне відбувається з вашою дитиною, порозмовляйте з учителем; під час занять він може вирішити цю проблему, впливаючи на дітей засобами своєї педагогічної майстерності. Учителю під силу зменшити кількість стресових ситуацій, пов'язаних з усним спілкуванням вашої дитини, – зробити це він може ще до початку логопедичної терапії.

Коли звертатись по допомогу

Якщо Вашій дитині п'ять років і вона все ще заїкається, порадьтеся з педіатром і логопедом. Ви також можете проконсультуватися з фахівцями, якщо:

• повторення цілих слів і фраз стає надмірним, систематичним і стійким;

• повторення звуків і складів починає відбуватися частіше;

• спостерігається збільшення пролонгації (подовження) слів;

• мова стає особливо ускладненою або напруженою;

•  підвищення напруги м'язів обличчя чи артикуляційної мускулатури;

• вокальна напруженість, що призводить до підвищення тону або гучності;

•  дитина намагається уникати ситуацій, які вимагають розмови;

• дитина змінює слово через страх перед заїканням;

• у  дитини поряд із заїканням з'являються мімічні рухи або рухи тіла;

• у  Вас є інші побоювання щодо мовлення вашої дитини.

Що можуть зробити батьки

Насамперед подумайте, що могло призвести до появи проблеми. Чи є в родині людина, яка заїкається? Або, можливо, дитина контактує з такими людьми вдома чи на вулиці? Чи не відбулося чогось особливого в житті вашого малюка, що могло його налякати або стурбувати? (Іноді достатньо навіть звичайного ляпаса або візиту Дідуся Мороза, щоби злякатись). Якщо таких ситуацій не було, то існує велика ймовірність, що порушення мови мають виключно характер особливостей розвитку, що виникають у результаті невідповідності ступеня розвитку мовного апарату й словникового запасу, яким дитина вже може оперувати, щоб висловитися.

Спробуйте такі кроки, щоб допомогти вашій дитині:

• Не вимагайте від дитини говорити весь час чітко та правильно. Дозвольте їй висловлюватись весело і приємно – у задоволення.

• У жодному разі не можна загострювати увагу дитини й робити їй зауваження через те, що її вимова неправильна. Дитина не зрозуміє цього, а вирішить, що вона «не така, якою має бути», що, звичайно, тільки погіршить ситуацію.

• Не кажіть: «Не заїкайся», «Кажи повільніше, ти почав заїкатись», не давайте «добрих порад». Наприклад, таких, як «Коли ти нервуєш, то починаєш заїкатися, заспокойся», «Зменш швидкість», «Не поспішай» або «Зроби глибокий вдих». Не виправляйте дитину. Такі слова можуть призвести до фіксації заїкання, спровокують появу почуття страху й сором'язливості.

• Не кажіть також про проблеми дитини, думаючи, що вона не надасть їм великого значення або не почує ваших розмов з іншими дорослими. Не драматизуйте ситуацію.

• Не треба нагороджувати дитину за правильно вимовлені фрази – це навчить її того, що спочатку вигідніше якийсь час позаїкатися, щоби потім отримати похвалу за правильну вимову.

• Використовуйте сімейні трапези як прекрасний час для спілкування. Уникайте відволікаючих чинників, таких, як радіо чи телебачення.

• Уникайте того, щоб ваша дитина була змушена розмовляти чи читати вголос у дискомфортній для себе ситуації або у випадку, коли її заїкання посилюється. Краще в цей час запропонувати їй певні заняття, які не потребують багато розмов.

• Не переривайте  дитину й не вимагайте від неї почати все спочатку.

• Не кажіть дитині, щоб вона подумала, перш ніж висловитись.

• Забезпечте спокійну атмосферу в родині. Постарайтесь уповільнити темп сімейного життя.

• Коли розмовляєте з дитиною або з іншими людьми в її присутності, кажіть повільно й чітко. Це вимагає практики. Але моделювання повільного темпу мовлення неодмінно допоможе плавності мовлення вашого малюка.

• Підтримуйте природний зоровий контакт з  дитиною. Постарайтесь не відводити погляд, не відвертатись і нічим не показувати їй свого засмучення.

• Дозвольте  дитині самостійно висловитися, закінчивши думку або речення. Робіть паузу перед відповіддю на запитання вашої дитини або коментарями.

• У спілкуванні з дитиною варто використовувати прості й короткі речення. Тоді вона теж буде використовувати такі самі, і їй буде легше зберегти зв'язність мовлення.

• Також варто попрацювати й над розвитком мовного апарату. Це можна робити просто заради задоволення й забави, наприклад, дути (видувати мильні бульбашки, надувати кульки), співати, видавати різні веселі наслідувальні звуки (наприклад, муркотіння кішки або рохкання свинки).

• Також необхідно приділяти увагу самооцінці дитини. Коли дитина, яка заїкається, піде в дитячий садок, то там її можуть висміювати інші діти. У результаті вона не тільки зафіксує заїкання, а й істотно зменшить контакти або збільшиться рівень її агресії. Тому їй необхідно навчитись не соромитися свого заїкання й не ставитись до нього, як до великої проблеми.

  Головне, якщо  дитина заїкається, Ви як батьки повинні чуйно реагувати на такі сигнали, оточити дитину любов'ю та проявляти терпіння у ставленні до особливостей її розвитку.